Правова позиція ККС ВС України у справі №331/2390/17

Обставини судової справи. Вироком суду першої інстанції у  справі №331/2390/17, Особу визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 та ч.3 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін. Залишаючи без зміни вирок районного суду, апеляційний суд зазначив, що стороною обвинувачення як докази було надано заяви потерпілих про вчинення стосовно них кримінальних правопорушень невідомою особою, висновки експертів про вартість викраденого майна, однак не надано доказів, які підтверджують причетність Особи до вчинення самих злочинів, а показання свідків, на які посилався прокурор  в апеляційній скарзі, не містять точної інформації, яка б узгоджувалась з іншими доказами, а тому не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Прокурор в касаційній скарзі акцентував увагу на тому, що впізнання особи за фотознімками проведено без порушень вимог закону.
Правова позиція Верховного суду.

Постановою Першої судової палати Касаційного кримінального суду ВС ухвалу апеляційного суду залишено без змін, а касаційна скарга прокурора – без задоволення.

Як встановив Верховний суд з матеріалів кримінального провадження, доказами у кримінальному провадженні, окрім іншого, були протоколи пред’явлення особи для впізнання, які належним чином дослідив суд першої інстанції та які визнав недопустимими, при цьому зазначив, що у протоколах пред’явлення особи для впізнання відсутній опис усіх осіб, які пред’являлись для впізнання за номерами від одного до чотирьох, а також не зазначено про те, хто є тією особою (ПІБ), яку свідок впізнав на відповідних фото (відомості щодо анкетних даних осіб не зазначені), та спосіб, у який було проведена така слідча дія, що призвело до порушення вимог статті 228 КПК України.

Суд зазначив, що вказаний протокол впізнання є недопустимим доказом у справі, оскільки отриманий із порушенням норм чинного кримінального процесуального закону, тому відкидається судом.

Отже, для підтвердження винуватості особи необхідна сукупність доказів, у тому числі тих, які не викликають сумніву в їх правдивості та/або усувають вірогідність зацікавленості такої особи.

У касаційній скарзі прокурор по суті дав власну оцінку доказам на підтвердження винуватості Особи, відмінну від оцінки судів попередніх інстанцій, однак не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, через які ухвала апеляційного суду підлягала би безумовному скасуванню.