Правова позиція КЦС ВС України у справі №205/4349/16-ц

Обставини судової справи. Позивачі звернулися до суду першої інстанції з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. У серпні 2000 року, позивачу та членам його родини було видано ордер на квартиру (службове житло), проте їх позбавили можливості користуватися нею, бо до туди самоправно заселився відповідач з родиною. Відповідачі ж, користувалися квартирою на підставі усної домовленості із попереднім квартиронаймачем. 
Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з пропущенням строку на звернення до суду. 
Нормами ч. 1 ст. 257 та ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та становить три роки. 
У зв’язку з цим, суди зазначили, що, оскільки право на звернення до суду із позовом у позивачів виникло у вересні 2000 року, а вони звернулись до суду з позовом лише у червні 2016 року, позов  є поданим с порушенням строку, тобто після спливу трирічного строку позовної давності (ст. 267 ЦК України).
Правова позиція Верховного суду:  суд  не погодився з позицією судів нижчих інстанцій та вказав, що суди під час розгляду справи суди не з’ясували до якого різновиду позовів (віндикаційного чи негаторного) належить позов про виселення особи зі службового житла.
Зазначив, що вказані приписи про  застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) і усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України).
У позові позивачі посилалися на те, що у житловому приміщенні без законних на те підстав проживають відповідачі, які відмовляються добровільно звільнити безпідставно займане житлове приміщення, на яке позивачем отримано ордер. Отже, такий позов є негаторним, а тому позовна давність на його пред’явлення не застосовується.

Оскільки судами нижчих інстанцій не встановлені всі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, Верховний суд постановив – рішення судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.